Це я так скромно про себе Взагалі, зізнатися, я від всякого процесу навчання очікую легкості і успішності, але на нашому шляху до горщика мене частенько підстерігали сумніви. Але підсумок мене саму просто вразив, тому напишу тут про те, яким був мій досвід привчання дитини до горщика.
Скажу одразу, ми не практикували висаджування і з народження зберігали попу в підгузниках. Потім, коли син навчився сидіти, а сталося це близько його семи місяців, ми купили горщик. Я простежила, що він здійснює свої туалетні справи найчастіше вранці і після сну — це стабільно, а все інше як попало. Тому Дрв сидів, і навіть досить успішно, вранці і після денного сну (двох снів тоді ще).
Далі в якийсь момент, після місяців трьох-чотирьох, я зіткнулася з тим, що Дрв став вставати і йти з горщика, хоча раніше сидів собі спокійно. Трохи раніше моя подруга Олена, у який син старше моєї на дев'ять місяців, розповіла, що Ванька у неї теж будучи маленьким відмінно сидів, а в якийсь момент став звалювати з горщика, і тоді я зробила припущення про те, що це тому, що діти навчаються самі вставати і таким чином вже можуть виявити свою волю. Я досі вважаю це припущення правильним —поки дитина вміє тільки сидіти, він чесно сидить там, куди ви його посадили, навіть на горщик, але як тільки він навчиться сам вставати, за умови, що до цього моменту він не зрозумів сенсу горщика, він буде вставати тоді, коли йому заманеться.
На цьому етапі сама велика помилка матусь — продовжувати старатися з горщиком, нарікаючи, що ось, мовляв, «раніше-то виходило, а що ж тепер відкат назад». Переконана, що ні в якому разі не можна саджати дитину насильно і утримувати його на горщику силою теж (є дуже показовий приклад у знайомих — дитина і в три з половиною роки просто кричав від страху, коли потрібно було йти на горщик).
Далі я десь прочитаної мною думки стала намагатися стежити за тим, чи не подає дитина якихось ознак, так би мовити, перед тим як. Виявилося, що проблем з великими горщиковими справами взагалі ніяких — по-перше, вони, як правило, до певного віку, коли дитина в основному на прикорму, а не на грудях (у нас устаканилось після року), відбуваються досить регулярно і в певний час, а по-друге, по поведінці дитини, як правило, і правда зрозуміло, що він в процесі.
Щоб навчити сина і писати теж в горщик довелося зробити два контрольних тесту.Суть їх у тому, щоб залишити дитину без підгузника і стежити, з якою періодичністю він буде писати, як часто, через який проміжок, через скільки часу після того як поп'є. Один тест закінчився через три години після початку, коли були уписани всі десять наявних у нас комплектів трусів, деякі разом з майками, а заодно і п'ять пар шкарпеток. Другий тест виявився більш вдалим, і кожен раз, коли Гриша збирався влаштуватися на підлогу, або вже паралельно з цим процесом, я несла його на горщик зі словами «Писаем на горщик».Так пройшов день, а вже на наступний ранок Гриша примчався зі словами «а гасек» (на горщик), я зняла з нього труси (я вирішила не йти шляхом вигулювання будинку голого дитини, хоча так легше стежити і швидше садити, але я стала робити все, так би мовити, «на чистовик»), і все пройшло як по маслу.
Мій висновок дуже простий — набратися терпіння і дочекатися, коли дитина буде готовий не просто сидіти але горщику, а реально почне розуміти, навіщо потрібен горщик, по-перше, і зможе контролювати всі свої фізіологічні процеси тоді, коли вони тільки починаються, по-друге. Тому що, звичайно, швидко реагує і чуйна мама це добре, але кінцевий результат це все-таки самостійно обходиться з горщиком дитина.
І ще, щодо того, чи не даремно ми купили горщик так рано тоді, раз вже реальне його використання почалося тільки рік потому. Я вважаю, що все-таки не даремно, по-перше, тому що звикати до горщика все одно корисно, по-друге, можна відразу побачити, чи сподобався він дитині і буде час знайти новий, більш відповідний, якщо що, та й взагалі, раптом виявиться так, що ваша дитина не захоче йти з горщика навіть тоді, коли сам навчиться вставати.
У світлі піднятої теми дуже рекомендую статтю Комаровського «Дорога до горщика» (http://www.komarovskiy.net/content/blogcategory/70/164/1/95/).
У свій час, коли я стояла на роздоріжжі «привчати зараз чи ні», і якщо так, то як, я її прочитала і зрозуміла, що буду чекати. Просто чудово, що у мене вистачило сил впоратися при всьому при цьому ще і з тиском з боку родичів, які заявляють, що я сама і всі брати-сестри-дяді-тьоті успішно сиділи на горщику в півтора, а моєму синові вже два (насправді рік і дев'ять через три дні), і в докір мені ставилося, що «він вже знає всі букви, але все ще носить памперси».
Бажаю удачі всім тим, хто стоїть на цьому гаданому нелегким шляхом, але насправді на шляху терпіння, розуміння та уваги!
