Немає приємніше заняттях,
Ніж в носі поколупатися.
Всім страшенно цікаво,
Що там заховано всередині.
А кому дивитися гидко,
Той нехай і не дивиться.
Ми ж в ніс до нього не ліземо,
Нехай і він не пристає.
Хто не сміявся, читаючи знамениті вірші Григорія Остера? Однак ця тема аж ніяк не викликає сміх, коли в реальності ви стикаєтеся з подібними проблемами в поведінці своїх дітей. Найбільш поширені шкідливі звички — колупання в носі, обкушування нігтів, смоктання пальців, онанізм. Маленьким дітям, які придбали таку звичку, важко пояснити що-небудь і батьки вдаються до елементарного заборони (більш або менш суворої формі). Ну що ти йому розповіси, коли він так солодко засинає з пальцем у роті?! Мікроби для нього ще нічого не значать ні поняття, ні як загроза здоров'ю.
До дітей постарше найчастіше застосовуються ті ж міри — заборони, настанови, іноді батьки намагаються пояснити, до яких наслідків може призвести та чи інша звичка (за умови, звичайно, що батьки самі про це інформовані). А вже про причини появи цих звичок знають лише одиниці. І щоб не довелося залякувати дитину, перестерігати його і, в кінцевому підсумку перебувати в стані конфлікту з власними дітьми, непогано б встановити початкову причину проблеми і, по можливості, усунути її. А краще всього — уникнути зовсім.
Дитині властиво пізнавати світ з перших днів свого життя. Навколишній світ складається для нього з реальних доступних предметів, через ознайомлення з якими відбувається пізнання світу. Найбільш близький і доступний для дитини об'єкт — його власне тіло. Ось його-то він і починає пізнавати в першу чергу. Дітей часто можна застати за розглядом своїх рук і ніг, причому вони їх розглядають з справді дослідницьким інтересом, і часто навіть з якимось подивом.Уважні батьки відзначають ці моменти і припиняють якісь негативні прояви інтересу (наприклад, ігри хлопчиків зі своїм статевим органом, що може призвести до подразнення і, згодом — до онанизму).
Відповідальність батьків проявляється повинна виявлятися повною мірою в питаннях, що стосуються поведінки дитини, коли вона залишається наодинці з собою. Так, насмілюся стверджувати, що перші три роки життя дитини дорослі повністю відповідальні за появу шкідливих звичок. Навіть якщо ви не помітили відразу (що, погодьтеся, звучить дивно!), то помітивши, повинні негайно замислитися про причини, а не «вогнем і мечем» намагатимуться позбавити своє чадо від наслідків вашого ж недогляда.Згадую при цьому свої дитячі роки, ознаменовані боротьбою моїх батьків і вихователів з поганою звичкою смоктати вказівний і середній пальці лівої руки. Серед методів боротьби були і зеленка, якої мені мазали пальці перед тихою годиною» (а після я, з вимазаним у зеленці ротом, ставала об'єктом насмішок), і левомитициновий спирт, надовго оточує рот гіркотою, і, звичайно, постійні погрози, що в один «прекрасний» день мої пальці просто перестануть рости.
Наскільки я пам'ятаю, всі ці методи не приносили ніякого успіху, потім звичка зникла сама собою, але спогади про пережите ганьбі залишилися. Будучи дорослою, я спробувала встановити причини виникнення цієї звички, і прийшла до висновку, що потрапивши в 9-тимесячном віці в цілодобові ясла (тоді мами виходили на роботу за виконанні дитиною 2-хмесячного віку), я, відчуваючи себе покинутою, почала знаходити втіху в солодких мріях під новопридбану звичку.
Я не хочу акцентувати вашу увагу на наслідки, якими загрожує дитині та чи інша шкідлива звичка. Всі батьки в більшій чи меншій мірі усвідомлюють, наскільки це може негативно позначитися на фізичному та психічному здоров'ї вашого виріс чада. До того ж, треба визнати, що велика частина звичок зникає сама по собі в міру дорослішання людини. (Так звичка гризти нігті у дівчаток ними долається, коли вони починають цікавитися манікюром і піклуватися про красу рук.)
Аж ніяк не гіперболізуючи шкідливі наслідки цих звичок, я наполегливо закликаю батьків не доводити справу до боротьби з ними. Намагайтеся не залишати малюка надовго наодинці з самим собою, уважно приглядивайтесь до нових проявів інтересу вашої дитини. Постарайтеся визначити й усунути ті ситуації, при яких дитина відчуває психологічний дискомфорт.
Щодо поведінки дітей трохи старшого віку. Помітивши що-небудь, що вас насторожує, або навіть лякає, не впадайте в паніку, почніть більше часу проводити з малюком, приділяйте йому по можливості максимум своєї уваги; розповідайте йому кумедні історії, в яких герої оповідань змогли подолати які-небудь шкідливі звички і при цьому виявилися самими-самими (розумними, сміливими і т. д.)
Згадайте своє дитинство, свої, має бути вже призабуті, шкідливі звички. Так вам буде легше проаналізувати ситуацію, в якій опинився дитина, і ви зумієте допомогти йому, не зашкодивши його психіці. Щоб у дорослому віці він згадував про це з ностальгією, як про дитячі витівки, а не з усвідомленням пережитих комплексів.
Фото з сайту: www.milestonemom.com
