Розповім вам одну казочку, в основу її покладу реальний сюжет, навіть ім'я головного героя міняти не буду, оскільки, як говориться в книзі «Вусатий-смугастий», «Хто кликав, той і знав, а ви не знаєте...»
Зовсім не в деякому Царстві, далеко не в Тридев'ятому державі, а в тому ж місті, де я живу, жила-була дівчинка Ліка, слухняна, старанна, відповідальна. Змалку вчили її мама з татом, що чуже брати ні в якому разі без попиту не можна, бо іменується се дія не інакше, як крадіжка. І вбила собі це дівчинка в голову міцно-міцно (я сподіваюся). Але вона не буде головною героїнею нашої казки — «герой» з'явиться трохи пізніше.
Все йшло чинно так гладко, поки Ліка не пішла в школу, та не просту, а в саму супер-пупер гімназію міста, куди був конкурс в сім осіб на місце, а значить, діточки там вчилися всі такі ж старанні та відповідальні. А першокласникам гімназії належало рік починати в дитячому санаторії денного перебування «Айболит», де діти продовжували вести садиковський режим так і вчитися по-школярському додачу.
І все у Лики виходило чинно так гладко, та тільки в одному виходила невдача: то годинник пропадуть, які зняла, поки руки після малювання мила, то срібне колечко на день народження подароване, то кросівки з коридору, то... то... то...
Спочатку всім світом шукали пропажу, та не знаходили, а Ліка ні сном ні духом не відала, куди ж речі пропадають. Звинуватили батьки Лику у недбалості, а потім задумалися і знову пішли на зустріч з учителем. Ось тут-то цікавіше стає: виявляється, зникнення не тільки Ликини батьки виявляли, але і інша дітвора на подібні проблеми скаржилася. Дивним казковим чином пропадали «чарівні яблучка» прямо з парт і шафок. Невидимий злодюжка так і не був знайдений.
Через пару місяців, коли діти прибули в країну невідому, школою іменовану, стали пропадати гаманці з грошима на обід прямо з дитячих портфельчиків. Тут було зрозуміло, що злодій невидимий проживає не де-небудь, а прямо в цьому класі, першому «А».
Зібралися якось хлопці в Центр прикладного мистецтва на виставку. Побачили там багато всякого-різного, чудес глиняних, зроблених руками майстрів. Найбільше сподобалися їм казкові герої, чудовиська поганці, Шреком звані. Як живі дивилися вони на малечу зі стелажів і поличок. Намилувалися ними детушки та й пішли геть, глядь, а у Санєчки в рученьках Шрек глиняний, як за помахом чарівної палички виник.
«Звідки це в тебе?» — запитує його вчителька, ніби сама недогадливая. Ось так і з'ясувалося, чий портфельчик збиралися всі дитячі скарби.
Але це ще не кінець казочки. Викликали Санечкину матусю. Мама спочатку була в шоці, а потім згадала, що її улюблений синочка раніше теж чужі іграшки з садка зносив і в магазинчику дрібнички рази три прихоплював. А на мамочкини зауваження Сашко відповів, що взяв він для того, щоб потім діточкам нелюди віддати, у яких іграшок немає (саме так надходила матуся зі старими Санечкиними іграшками). Зітхнула тоді матуся і подумала: «Який же гарний росте у мене синочка». Але про те, що брати без грошики нічого з магазину не можна, все ж хлопчика попередила.Так Сашко перестав брати з магазину»...
Але в цей раз матуся не на жарт злякалася: а раптом з Санєчки виросте справжній злочинець? І вона вирішила діяти: вхопила Санечку за руку і сама по дорозі додому зайшла в дитячу кімнату міліції. «Злодіям, — каже, — місце в камері». Дядьки в погонах попалися розуміють і показали Санечке камеру, так собі-небудь, а саму справжню, де сидять без матусі й татусі. Розревівся Санечка горючими сльозами, а дядько пошкодував малолеточку і відпустив на всі чотири сторони. На сьогодні. Пообіцявши, що в наступний раз вже точно в камері залишить.
А мораль цієї байки така — е знаю, наскільки етичний такий мамин підхід, але речі з того часу пропадати перестали. До речі, Сашко досі навчається в цьому ж класі, але дітям нічого про його «темне минуле» не говорили.
