Мама-тиранша.
Мама-тиранша — це справжній диктатор у спідниці. Вона завжди краще за всіх знає, як треба виховувати дітей всієї планети, а своїх — тим більше.
Дитина мами-тиранши завжди живе за суворим розпорядком і під її пильним контролем. Особисте життя, друзі, хобі життя виключаються, як явища соціально-небезпечні.
У питаннях нав'язування своєї думки мама-тиранша непримиренна. У хід йдуть і заборони, і погрози, і образи дитини часто самі безневинні речі. Девіз такої мами: «Краще переругать, ніж недоругать! Профілактика — понад усе!»
Зазвичай «перелякані» діти згадують про своє дитинство з легким здриганням і часто так і не відновлюють нормальні стосунки з батьками, до останнього вважають їх желторотими пташенятами.
Часто вирвавшись з-під надмірної опіки, підросли діти «пускаються у всі тяжкі». Адже за великим рахунком, домашня тиранія так і не дає їм подорослішати і почати жити своїм, а не батьківським розумом і гаманцем.
Позитивний приклад.
Надю мама з дитинства тримала в «їжакових рукавицях». Солодке є забороняла — шкідливо, холодне не можна — захворієш. Навіть морозиво на плиті підігрівала.
Ну і виховання Надя отримувала спартанське: з ранку ранній підйом навіть у вихідний — режим, «чуже без дозволу не брати, з усіма вітатися» і ще купа вимог.
Коли Надя в школу пішла, методи виховання тільки посилилися. Після школи одразу додому, ніяких подруг-прогулянок-дискотек. Під забороною були косметика і модні наряди — «нема чого забивати голову дурницями, мала ще!»
Мама намагалася активно втручатися в приватне життя дочки: перевіряла шкільний щоденник і потайки читала особистий, у телефонують однокласників завжди питала хто це, звідки і з якою метою.
Підвищена тиранія пояснювалася просто: у мами було дуже багато вільного часу (у зв'язку з відсутністю роботи), і його вона активно присвячувала дочці, щоб та «людиною виросла!» Дочка була її головною роботою, і вона виконувала її з надмірним завзяттям.
Що ж, запитаєте Ви, тут вважати позитивним прикладом?
Сама Надя в дитинстві та підлітковому віці-то, звичайно, страшенно обурювалася, але коли підросла і сама стала матір'ю, зрозуміла, що мама не зла їй хотіла, а просто дуже хвилювалася за свою кровиночку. Дійсно, як можна відпускати дочку на дискотеки, де повно п'яних дорослих кавалерів, алкоголю, а тепер вже і наркотиків? Адже дочка — вона найулюбленіша маленька, наївна дівчинка і, на жаль, легка здобич для шукачів пригод.
«Дивлюся я на тих своїх однокласниць, яким мами в дитинстві надавали повну свободу, — каже Надя, — вони по молодості почали пробувати все, що тільки можна, так і тепер не відстають: розводи, гулянки, а діти — по боці. Я навіть рада, що мене в строгості і моралі виховали, і я не всі вогні й води пройшла у своєму житті. А цих з дитинства ременем не дерли, і, ох, даремно!»
Негативний приклад:
Ігоря батьки постійно «пасли», за його власним образним висловом. Неформально одягатися не можна, гуляти не можна, вообщем, стандартні правила.
Поки Ігор у магазин за хлібом ходив, мати по п'ять разів встигала зателефонувати йому на мобільний, уточнити, де він і коли повернеться. І це притому, що хлопчикові було вже п'ятнадцять років, чай, не заблудився б...
Ігор зовні опіки не пручався, ріс слухняним і тихим, добре вчився, але в душі люто ненавидів домашній тірани розпорядок дня і буквально жив однією мрією — вирости і вирватися з-під батьківської хати.
Закінчивши школу і «поступивши» стараннями папи в інститут, Ігор переїхав жити в окрему квартиру. Батьки вирішили несподівано «послабити поводок», і випустити сина у доросле життя, благо, він уже відзначив своє повноліття.
Батьків можна зрозуміти: вони його ростили, берегли, порошинки здували, і ось, нарешті, виростили, забезпечили житлом і місцем в інституті, грошей підкидали на харчування та одяг. Ось вона щаслива доросле життя — живи та радій!
Але нарешті дірвався до свободи і очманілий від неї Ігор в перший же вечір самостійного життя накупив коньяку і вина і зібрав повний будинок полузнакомих гостей. Весела вечірка закінчилася пізно вночі виском, криком і жорстокою бійкою.
Опущу деякі подробиці з судом і слідством, скажу тільки, що в тій квартирі Ігор більше не живе — поїхав в місця не настільки віддалені...
І на завершення статті хотілося б розповісти ще про один тип мам — отревожних мам.
Тривожна мама — це проміжний тип між мамою-квочкою, мамою-тираншей і мамою-подружкою. Тривожна мама завжди болісно переживає за свою дитину, хвилюється, все вона робить вірно: раптом не так годує, не за графіком вигулює, не одягає, не так виховує.
Тривожні матусі виходять з надмірно відповідальних жінок, схильних до самопожертви і перфекціонізму. Іноді така тривожність вимотує з матері всі нерви, але зупинитися вона не в силах. А дитина постійно спостерігає за подразненою та наляканою матір'ю, теж стає полохливим і неспокійним.
Який з цього можна зробити висновок?
Тримайте себе в руках і поменше хвилюйтеся. А якщо хвилюєтеся — не показуйте це дитині. Придумайте собі нові захоплення, нові турботи, за які можна було б попереживати. Все ви робите правильно, адже насправді тільки мати нутром відчуває, що, як і коли потрібно її дитині.
Всі матусі — тривожні в тій чи іншій мірі. Як добре написала Керрі: «Точно так само боялася за нас коли-то наша мати, тепер наша черга».
Злегка тривожної матусею з кумедними і наївними страхами бути нормально.
Ненормально бути непробивним байдужим танком, який мне на своєму шляху і дорослі, і дитячі долі.
Всі реальні історії, всі імена змінено...
