Перефразую колись популярну пісню: матусі бувають різні: чорні, білі, червоні... Але ще раніше, ніж з'явилася ця пісня, всі ми засвоїли, що «мами різні потрібні, мами різні важливі...»
Як завжди, чистих і ідеальних типів мам не буває, як не буває і однозначно негативних. Тому в наведеній нижче класифікації дається спершу короткий опис самого типу, а нижче — два приклади, як такий тип реалізовується в реальному житті (і проявляє себе або позитивної, або негативної сторони).
Шукайте свій тип, приміряйте на себе приклади... робіть висновки...
Мама-квочка.
Мама-квочка — матуся дуже турботлива і «затишна». Вдома у такий матусі завжди чисто, пахне гарячими булочками або, на худий кінець, супом. Дітлахи умиті, охайні, у в'язаних шкарпетках: дівчатка — з бантиками, хлопці — з чубчиком на косий проділ.
Мама-квочка точно знає, чим і як лікувати застуду, кашель, грип та забої. Вона не забуде перевірити домашнє завдання у дитини і збігати на батьківські збори.
Заради дитини мама-квочка пожертвує кар'єрою, зовнішністю і поїздкою на курорт. Діти і сім'я — дійсно головне для неї. Тому часто вона дивується, чому діти цього не розуміють і не цінують, приймаючи все як належне.
Діти для квочки — завжди улюблені і беззахисні малюки, навіть якщо у малюків вже сивіють скроні. Вона постійно переживає за них, силкується зрозуміти, чим вони живуть.
Але, як правило, відносини у мами і дітей не занадто довірливі, і якщо в дитинстві розгадати їх думки нескладно, то, підростаючи, діти все більше віддаляються від матері. Правда, віддалившись, вони як і раніше займають у мами-квочки в борг і забувають віддати, а також охоче приходять на сімейні обіди. А мама-квочка все також хвилюється за своїх пташенят і намагається закрити їх своїми крилами.
Позитивний приклад.
Танина мама була класичною квочкою. У свій час заради виховання Тані вона звільнилася з роботи, дівчинку в садок не віддавала (адже маля там плаче, так і вранці не висипається), виховувала сама: вчила читати, рахувати, грала в ляльки, за ручку скрізь водила, плюшки пекла не тільки по вихідним.
Бабусі і дідусі зовсім не допомагали, але мама-квочка своєю турботою замінила всіх родичів.
Багато в чому завдяки цьому дівчинка і в школі вчилася добре (ще б, мама годин не шкодувала все роз'яснити), і в інститут поступила сама і легко. Будучи дівчинкою домашньої і скромно вихованою, з поганими компаніями водитися і не думала, не пила і не курила. Зараз збирається заміж за сина маминої подруги — такого ж спокійного і зразкового хлопчика.
Скажете, нудно? А ось сама Таня тепер задоволена. Каже, що дитинство згадує виключно з теплотою — таке воно було світле, радісне, безтурботне. Малою вона думала, що дитинство у всіх таке, а виросла і зрозуміла, кому за це «спасибі» треба говорити. А значить, не марними були мамині праці.
Негативний приклад.
Свєтіна мама з дочки просто лялечку зробила: на всі ранки костюми їй шила, яких ні в кого не було (ночами сиділа!), зачіски на кожен день різні наводила. Бабусі біля під'їзду тільки охати встигали. І Світла задоволена була — завжди перша красуня у дворі і в садку. А там і в школу пішла...
Ось в школі, років з 11, і почалися у Светочки проблеми. Оголосили їй в класі бойкот (вже дуже дівчинка зазнаватися початку, так і зі старостою класу не порозумілася). Світла будинку в сльози. Матуся довкола кружляє, втішає: «Ти ж у мене найкраща, найгарніша, це вони всі дурні неправі», а сама дівчинці пиріжок підсовує — горе заїсти. Світланка витерла сльози, але, зрозуміло, що на цьому ситуація з бойкотом не вирішилася. Тоді допомогла вчителька — поговорила з хлопцями. Світла залишили в спокої, хоча і продовжували її нишком недолюблювати.
Далі — гірше. У старших класах дівчинка закохалася, знову пішла до мами за порадою (подружок у неї і не було майже, вона ж весь час вдома, весь час з мамою), але мама серйозно дитячі дурниці не сприйняла, навіть спробувала перевести все на жарт і посміятися. Світла замкнулася в собі, і більше вже до мами не зверталася.
Так і повелося у них: якщо у Светочки проблеми — мама дивується, як у її доньки, найрозумнішою і кращою, таке взагалі могло трапитися? Сама ж пиріжки пече — дівчинці в розраду.
А Світла пиріжків поїсть і у себе в кімнаті замикається. Що з матір'ю щось говорити? Вона крім своїх каструль і не розуміє нічого. «Невдячна і розпещена росте!», — з гіркотою думає мати.
Мама-подружка.
Мама-подружка будує відносини з дитиною на принципах довіри, рівності і братерства. Навіть найскладніші питання намагається пояснити дитині як до рівного, ніколи не підвищує голос, не кричить і не лає за промахи.
З мамою-подружкою можна обговорити будь-яку проблему і отримати «дружній» рада. «Дружній» — тобто саме такий, який Ви очікуєте: лояльний і максимально під Вас подстроенний.
Мами-подружки зазвичай не замикаються на суто на процесі виховання, а ще й активно будують своє особисте життя, часто запитуючи у дитини такого ж дружньої ради і навіть схвалення.
Але ті години і дні, коли вони вдома, люблять присвятити дитині. Правда, не перевірити уроки, не відвести до лікаря, а попити з дітьми чаю, сходити погуляти, поговорити «за життя».
Виховання для таких мам — це, насамперед, «розвага». А «навчання», «лікування», «годування» та інші подібні речі мама-подружка все-таки намагається перекласти на когось іншого: вчителів, вихователів, бабусь...
Позитивний приклад.
Моя колега Ольга завжди дивувала мене не тільки тим, що вона в свої 40 з хвостиком виглядає на 25, але і позитивним настроєм життя. Зі своїми двома дітьми-підлітками вона спілкувалася так само легко і весело, як і з усіма оточуючими.
А діти в неї були, прямо скажемо, не тіхоні. Любителі і додому пізно прийти, і по країні в плацкарті поїздити, і екстремальними видами спорту позайматися. Мама-квочка издергалась б вся, а мама-тиранша просто замкнула двері-вікна на замок і нікуди б дітей не випускала.
Але Ольга ще багато років тому обрала для себе тактику мами-подружки і жодного разу про це не шкодувала. «Розумієш, — говорила вона, — я пам'ятаю себе в дитинстві. Мене мама за все лаяла і карала, тому я вже в дошкільному віці зрозуміла, що мамі краще не говорити правду. Менше знає — краще спить. А вже куди я тільки не ходила і не їздила, придумуючи пристойні приводи».
Сама Ольга завжди точно знала, де знаходяться її діти. Їдучи в поїздки, вони залишали їй координати друзів, у яких зупиняться, плануючи чергову «ризикове» захід, завжди радилися з мамою, знали — вона лаяти і відмовляти не буде, а по-дружньому порадить, як краще і безпечніше вчинити. Що ж, нелогічним цей метод не назвеш. Діти, вони ж все одно по-своєму зроблять, так чи не краще бути їм другом і з перших вуст дізнаватися, чим вони живуть, чим планує займатися.
Негативний приклад.
Іноді мама-подружка може бути «байдужою» до того, що дитина — це все-таки дитина, а не рівний за віком і статусом осіб. Зайве панібратство позбавляє малюка мами-приклад, мами-порадника. А це важливо. Адже друзі у малюка в будь-якому випадку будуть, а от досвідчена і розважлива мама — вже навряд чи.
Одній моїй подрузі дитинства її мама років, напевно, з двох розповідала історії зі свого особистого життя, навіть радилася: «От як ти думаєш, дядько Саша поганий, якщо він не дзвонить?»
А потім і зовсім поїхала працювати в іншу країну, залишивши дитину на виховання бабусі і пояснивши дитині: «Ну, ти ж розумієш, заєць, зараз часи такі, всі їдуть, в країні немає роботи, НДІ позакривали».
Минув час, дівчинка підросла, а мама благополучно повернулася в Росію з мішком китайських ганчірок, тапок і плюшевих собако-котів. Вона як і раніше ділилася з дочкою усіма переживаннями, але щиро дивувалася, чому дитина їй постійно пригадує той від'їзд — адже вона все йому пояснила, просила не переживати і зрозуміти її. Про те, що дитина зрозуміти і виправдати тривала відсутність мами не може, вона, мабуть, не подумала. Адже подружки в таких випадках розуміють і виправдовують один одного.
Правда, довіри між матір'ю і дочкою дійсно було: дівчинка ділилася з мамою всім, знала, що та лаяти і засуджувати не буде в будь-якому разі, ні за розбиту чашку, ні за прогуляні уроки, ні (пізніше) за сигарети і дискотеки.
Але й у такого повного довіри була своя зворотна сторона. Часто подруги хотілося саме «дорослого», може бути навіть суворого ради, як вести себе з оточуючими, з протилежною статтю, але у відповідь на всі випадки життя вона отримувала лише «перемивання» кісточок друзям-подружкам і цілком собі дружні порада: «Ой, та не бери ти в голову!»
(В наступній частині читайте про тривожну маму, маму-бізнес-леді і маму-тираншу)
