Ви ніколи не замислювалися над тим, чому безстрашне дитятко, яке ще вдень «скоряло» дах бабусиної хатинки на дачі, ковирялось в розетці і дергало за хвіст здоровенного котяру, з поверненням додому і настанням темряви раптом перетворилося в пугающегося кожного шереху «зайчика»?
А чи не бачите ви в цьому частки батьківської провини? Я часто помічаю. Наприклад, чи ретельно ви контролюєте, що дивиться і читає ваш підростаюча дитина? І мова тут йде не тільки про «фільм жахів», а й про цілком невинних на перший погляд телепрограмах. Постарайтеся зробити так, щоб мультфільми і книги, які сильно зачіпають малюка емоційно, він міг розділити з вами. Мене саму в дитинстві довго переслідував нічний кошмар про втрату батьків після перегляду мультфільму «Золота антилопа», коли мені пояснили, хто такий сирота.
А чого варті наші «улюблені» лякалки неслухняних дітлахів. Не хочеш спати? Зараз прийде страшний Бабай — страшний такий дядько з величезним мішком, призначеним для упаковування неслухняних діток. Плачеш? Почує дядько міліціонер і забере. Не бажаєш слухатися? Погляньте-но, в кутку причаївся Баба-Яга. Відмовляєшся? Ось вже йде за тобою Бука.
От і думає наш малюк про те, хто ж ховається в темній кімнаті, а хто може витягнути свої лапищи з-під ліжка?
Навіть перша дитяча колискова, ласкаво напеваемая мамою, щоб малюк заспокоївся, оповідає чомусь не про матусиної кохання, а про Сірому Вовчку, який «вкусить за бочок» ні в чому не винного, до речі, дитину.
Страхи не виникають самі по собі, не народжуються з нізвідки — зазвичай їм передує якесь емоційне потрясіння, реальний конкретний привід.
У зовсім крихт (до року) занепокоєння може проявлятися при різких або гучних звуках, наближення великого незнайомого предмета.
Однорічні крихти дуже чутливі до страхів матері (і це доведений факт): якщо мама чимось налякана — страх опановує і малюком.
Пізніше з'являється боязнь лікарів, болю, приблизно до трьох — страх злих казкових істот (тих самих, якими ми лякаємо дитину ледь не з народження).
Років 5-6 до дитини приходить, мабуть, самий «дорослий» страх смерті і втрати близьких. І тут ми знову допускаємо помилки, часто відповідаючи на дитяче питання «Чому?» словами «Із-за хвороби...» Малюк починає зв'язувати в єдине ціле слова «смерть» і «хвороба» і дуже переживає, коли хворий сам або хтось із його родичів.
І чим далі, тим більше страхів, що супроводжуються батьками, з'являється у наших дітей.
А якщо малюк на своєму шляху не зустрічає підтримки і розуміння дорослих (вже вони-то точно знають, що ця сама придумана ними ж Вона ніяк не може прийти і потягти їх скарб у свій барліг), то острах може перерости у фобію, тобто нав'язливий страх, безглуздість якого малюк по мірі дорослішання розуміє, а от позбутися від неї не може.
Фобія — це вже симптом неврозу, найвідоміші з них — клаустрофобія (страх замкнутого простору), соціофобії (страхи пов'язані з спілкуванням), нозофобіі (страхи різних захворювань), танатофобія (страх смерті), никтофобія (боязнь темряви), якими різною мірою страждають багато людей.
Так що давайте не забувати, наскільки крихка психіка дитини, не формувати у малюка нових страхів, а від старих рятувати ласкавою усмішкою, ніжним дотиком, правильним словом.
