ЗНЗ №8 – Мелітополь

Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

ЗНЗ №8 – Мелітополь

Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

Скільки всього повинна знати мама

Коли я завагітніла в перший раз мої знання про вагітності та пологах зводилися до загального курсу вікової анатомії гуманітарного Вузу і передаються з покоління в покоління байкам про те, як раніше дітей народжували в полі і в подолі додому приносили. Але коли на терміні до 8 тижнів з сильною кровотечею і відділилися плодовим яйцем мене відвезли на вишкрібання, я вирішила у що б то не стало зберегти вагітність, незважаючи на вмовляння лікарів і переконання, що дитину в такій ситуації все одно не виносити.
Довелося «перелопатити купу літератури про мимовільному викидні, невиношуванні і способи боротьби з ними (тим більше, що в палаті збереження вагітності можна почути купу найнеймовірніших історій). Так я почала розуміти, що на думку лікарів не завжди варто прислухатися, а деколи набагато важливіше власні відчуття.
Півтора місяця госпіталізації, 9 УЗД, не дуже приємні медичні процедури плюс моя наполегливість зробили свою справу — вагітність вдається зберегти. Хоча на кожному наступному прийомі доктора дивували мене все більше, стверджуючи, що я з дня на день пику, а дитина до 22 тижнів вважається нежиттєздатним і ніхто з ним панькатися не буде, кажучи, що у дитини є ручки і ніжки, але немає голови! Про який спокій майбутньої мами, яке рекомендують лікарі, тут можна говорити?
На 7-му місяці вагітності чергова лікар у жіночій консультації (за 7 з невеликим місяців моєї вагітності їх чомусь змінилося 8 людина) сказала, що у дитини гідроцефалія, оскільки УЗД «видало» розмір голови набагато більше того, що належить за термінами. Так я знову потрапила в лікарню, де вивчила проблему гідроцефалії та інших вроджених аномалій.
Коли діагноз не підтвердився і мене через місяць нарешті виписали, я, мабуть, так прикипіла до патології вагітних, що наступного ж ранку прибігла народжувати.
Пологи були легкі, стрімкі (2 години 40 хвилин від першої сутички до самого кінця). Донька народилася семимісячною, але була дуже великою — 2940гр. (ось звідки велика голова!) і в плані здоров’я вельми благополучною. Але і тут нас не могли залишити в спокої: всі шукали якісь відхилення через швидких пологів і складною вагітності.
Потім почалися звичайні батьківські будні: перша усмішка, перші кроки, розвиваючі заняття, перші великі перемоги маленького чоловічка.
Дочка підросла, а ми зважилися на другу дитину. І знову лікарські прогнози на рахунок завмерлої вагітності і маловодия (заодно я дізналася багато і про ці проблеми) не виправдалися.
Мене взяли під «невпинний» щотижневий контроль. Прийшла пора здавати аналіз крові на АФП-ХГЛ, їх рівень виявився набагато вище норми. Стурбована, я запитала: «Що це значить?» Відповідь лікаря: «А от би знати!» Довелося дізнатися самій.
Після цього я вирушила спостерігатися і народжувати-платно, про що ні на секундочку не пошкодувала.
Народився син, теж швидко і легко. Знову довелося зіткнутися з «безкоштовною» медициною. «Чому у вашої дочки в п’ять місяців вже були два зуба, а у сина в вісім тільки один?» «Пізніше вийдуть — пізніше випадуть»,- думала я. «А чому вона в чотири самостійно села, а хлопчик у сім сідає з підтримкою?» «Тому що він — зовсім інша людина»!
Останнє послужило приводом до того, що невролог нашої республіканської лікарні, «заспокоївши» мене тим, що їй «дуже не хочеться цього казати» поставила сина діагноз ДЦП. Я не повірила, оскільки у мене вже був невеликий досвід спілкування з діточками з таким захворюванням.
Так я вивчила питання ДЦП, проконсультувалася з іншими фахівцями, зустрілася з батьками, у яких малюки з подібними проблемами. Виявилося, що у нас скорочення клубової м’язи ноги, тому син і сідав тільки через бік і спирався лівою ніжкою тільки на пальчики, а не на стопу. Заняття на фітболі і масаж зробили свою справу: «ДЦП» кудись пішло, тепер наш діагноз — «здоровий». Але це у нас, а у деяких батьків після таких слів лікарів можуть просто опуститися руки!
Тут почалися інші проблеми — алергія і дисбактеріоз. Тепер я «гуру дисбактеріозу і вивела правило — начхати на інші правила, оскільки однакових проблем і дітей не буває. Якщо Лактобактерин або Лінекс допомогли одному малюкові, то зовсім не обов’язково, що вони підійдуть іншому. Наприклад, на Мезим, який прописують всім підряд, у мого сина сильна алергія. З цією проблемою ми теж впоралися, а я стала знавцем проблем кишечника.
Я не кажу про те, що в словах і діях лікарів немає ніякого сенсу і їх потрібно ігнорувати. Я зовсім не закликаю до відмови від лікарської допомоги. Зустрічаються справжні фахівці, лікарі від Бога. Хочеться вірити, що їх набагато більше, ніж «просто лікарів». Просто часто слова доктора доводиться кілька разів перевіряти, тому що грати в «дитячу» рулетку з власною дитиною зовсім не хочеться.
Ось і доводиться мамі крім знань про те, як приготувати найсмачнішу кашку, заспокоїти улюбленого малюка, запам’ятовування монографії різних дитячих ігор і повного зібрання творів казок, пісень, потішок, знати ще й купу медичних термінів, і не гірше будь-якого фахівця медичної академії розбиратися в ліках і захворюваннях.