З приходом нехай боязкою, але демократії, Наші громадяни дізналися, що у них є права — щось ефемерне, що не завжди вдається реалізувати. Але що вони є, хоча б теоретично — це ми всі засвоїли добре і періодично намагаємося свої права відстоювати.
Слідом за нами про права дізналися і діти. Педагоги-гуманісти закликають не віднімати у дитини його права, не порушувати їх. А мені от більше подобається слово «правило».
Дійсно, в останні роки все частіше можна почути навіть від зовсім малюків: «Ви не маєте права», «Я маю право», «Це моя справа».
Словом «право» просунуті діти часто підміняють своє «я хочу, а ти вийми та поклади».
Але діти, на відміну від дорослих, ще не розуміють, що права даються тільки в комплекті з обов'язками.
Дорослі ж часто губляться, почувши від дитини безапеляційне: «Ти не маєш права!» А даремно. Адже у дорослих є головне право — виховувати дитину, коректувати його поведінку, його навчати правилам життя.
Для початку давайте розберемося, звідки у дітей з'являється інформація про права, а, головне, навіщо їм ці права потрібні.
Знаннями своїми діти зобов'язані телевізору, зокрема, сучасним популярним ток-шоу, де постійно смакується тема хто, як і чиї права торкнулася, і що йому за це було. Діти починають жваво цікавитися: а чи не можна отримати для себе якусь вигоду з наявності певних прав?
Малюки багато речей ще не усвідомлюють і раціонально на життя не дивляться. Тому рідкісний дитина засмутить батьків та інших дорослих, вимагаючи дотримання його прав на здоровий тривалий сон, на гарну освіту та охорону здоров'я, на якісне харчування (ну максимум, морозиво зажадає).
Навіть право власного голосу діти відстоюють далеко не завжди, покладаючись на мудре рішення дорослих.
Але є основне право, за яке, як за рятівну соломинку, хапається будь-яка дитина: право не бути покараним.
Відстоювання цього священного для кожної дитини права зазвичай супроводжується криками:
«Ви не маєте права кричати на мене (мене лаяти, бити)!» або « Ви не маєте права мене карати (залишати вдома замість прогулянки, забороняти дивитися телевізор і т. д.)!»
Ну, бити — це справді негарно. І, тим не менш, Не дитині судити Вас і робити зауваження. Тим більше що жартівливий запотиличник або шлепок по попі навряд чи можуть вважатися ударом.
А вже «ругання» — це взагалі святе. За проступки обов'язково треба відчитувати, застосовуючи все своє красномовство. Все-таки Влучне слово — один з найбільш сильних інструментів впливу. І справедливе покарання — прерогатива дорослих, а дорослі повинні подбати, щоб дитину воно наздогнало (у виховних, зрозуміло, цілях).
Але перш ніж карати і сварити дитину за зайву вільнодумство, задумайтесь: Чому раптом він заговорив про права?
Практика показує, що зазвичай така обізнаність йде зовсім не від надмірної допитливості та розвиненості, а від бажання «прикрити» свої гріхи, врятуватися від заслуженого покарання, і, як наслідок, не робити для себе ніяких висновків і продовжувати в тому ж дусі.
Розмова про права з боку дитини — це своєрідна агресивна захист нападом: «Ви говорите, що я не маю права йти гуляти, тому що покараний? А я кажу, що Ви не маєте права мене карати!»
Деяким дітям таким нехитрим чином навіть вдається маніпулювати батьками та іншими дорослими, змушуючи їх відчувати свою провину і пом'якшувати, а то і зовсім скасовувати покарання.
Як же боротися з проявами такої «громадянської свободи» у свідомості дітей?
Постарайтеся, щоб дитина дійсно відчув, усвідомив свою провину. Обов'язково поясніть, за що він покараний і обруган, навіть якщо Вам здається, що це очевидно. Попередьте, що не тільки право, але надалі будете лаяти і карати, якщо неналежне поведінка повториться.
Сформуйте у дитини чітке поняття про субординацію. Може бути, твердження, що «дорослий завжди правий» і надто категорично, але не менш категорично і твердження, що завжди правий дитина.
Діти гостро відчувають, ким можна маніпулювати, кому — сідати на шию, а з ким краще вести себе приблизно і відповідально.
Щоб дитина зміг Вам повірити, зміг дотримуватися Ваших порад і правилам, думка дорослої людини повинно бути для нього авторитетною.
«Качати права» можна тільки перед рівними або слабкими. Зробіть так, щоб Вам не ставив умови дитина, а Ви йому.
Поступово перекладаєте всі права дитини в правила. Заохочення і покарання повинні будуватися за принципом «якщо..., то...». Якщо не зробиш уроки — не підеш гуляти. Якщо прибереш за собою деталі від конструктора — мама й наступного разу дістане тобі його пограти.
Будьте послідовні у виконанні своїх обіцянок, адже ніхто не буде дотримуватися правил, які не є обов'язковими, а лише бажані до виконання.
Якщо дитина не припиняє спроб маніпулювати Вами і тиснути на жалість, або совість, видайте йому ще одне головне правило: Не підкорятися старшим, неповага до їх прохань і побажань веде за собою бойкот всіх бажань і інтересів дитини. Може бути, комусь це здасться дуже суворим, але спроби дитини маніпулювати дорослими треба зупиняти в самому ранньому віці і досить жорстко, якщо вже по-хорошому не виходить.
Адже це на малюка ще можна вплинути, розставити перед ним пріоритети і цілі, а, наприклад, підлітку довести, що він повинен слухатися дорослих вже набагато складніше. Бажання підлітка боротися за свої права, помножене на підлітковий протест, часто стає абсолютно неконтрольованим і неприборканим.
Це як у випадку з правилами орфографії. Одного разу міцно завчене правило про «жи-ши» все життя дозволяє писати без помилок. А ті, хто в початковій школі цього правила так і не засвоїв, часто і в сорок років помиляються.
В розмовах і суперечках з дітьми не заперечуйте, що права дійсно є у кожної людини. І Ваша мета — зовсім не вести з дитиною битву за звання самого повноправного члена сім'ї і суспільства.
Ваша мета — навчити дитину поважати права інших. В тому числі, поважати дорослих право ставити свої умови.
З часом дитина зрозуміє, що більше прав у того, у кого і обов'язків більше. А, не справляючись з обов'язками, можна втратити і останні права.
Право і правило — однокореневі слова, що походять від слова «правда».
Правда те, що треба слухатися батьків, правда те, що за помилки доводиться розплачуватися і нести покарання. Нехай дитина вчиться жити правильно. А там, дивись, зросте, так ще й стане юристом. Саме з дитячих років його так це питання схвилювало.
