Жіночий Журнал – «Мелітополь»

Новини та поради для прекрасної половини!

Жіночий Журнал – «Мелітополь»

Новини та поради для прекрасної половини!

Невидима війна: жорстока і нещадна

Війна двох світів розгорається у Всесвіті набагато частіше, ніж нам здається. Як часто стикаються в непримиренній боротьбі два світи, дві планети — діти і дорослі. І ми чомусь забуваємо про те, що планета дитинства живе і обертається зовсім не по нашим «правильним» законами.
Ми впевнені, що дитина постійно лізе туди, куди не треба, все витягує, валяється на підлозі, бігає по брудних калюжах, розкидає свої речі, задає дурні питання — коротше, всіляко нас доводить. Нам багато чого в ньому незрозуміло і саме це і не подобається. І ми намагаємося диктувати малюкові свої умови, втискиваем його в «правильні» рамки, встановлюємо правила.
Я зовсім не моралізую — я й сама така. Так само Я поправляю своїх дітей, роблю зауваження, зупиняю, коли мені щось не подобається в їх поведінці, намагаюся навчити, як зробити правильно (і туту виникає питання: як зробити правильно, або по-моєму, так, як хочу я).
Минулого тижня у доньки в школі проходило зібрання, на якому психолог зачитала нам анкети дітей, де вони приводили батьківські зауваження, які зачіпають нашу дітвору, ображають гідність і діти хотіли б, щоб ці зауваження подавалися в іншій формі. Я і сама грішу багатьма з цих висловлювань. Що й казати: запас зауважень у мене дуже великий.
Хто б міг подумати, що нашим дітям дуже не подобаються короткі побутові вказівки, схожі на армійські накази:
Іди спати!
Чисть зуби!
Помий руки!
Жваво вставай! І т. д.
Ще більше не люблять діти (як і будь-які люди) висловлювання, «переходять на особистість»:
Поправ кофту! Як можна бути такою неакуратною!
Не кричи! Це некрасиво!
Чого крутишся, як дурень!
Не відволікайся, коли з тобою розмовляють!
Не сутулься і не човгай ногами, як стара бабка!
Сядь прямо: я потім на твої таблетки працювати не буду!
Чого знову хничешь, як маленький?
Як можна бути таким впертим? Вже сотий раз тобі повторюю… і т. д.
А ось ці зауваження, які дають хорошу «розрядку», коли нерви на межі, вам не знайомі?
І що тобі обов’язково потрібно всюди лізти?
Чи не можна швидше?
Вічно в тебе все з рук валиться!
Як ти мені набрид…
Скільки разів тобі можна повторювати?
Не виводь мене!
Відчепися…
Як же ти мені набрид!
Погодьтеся, всі ці короткі тексти не несуть в собі ніякого смислового навантаження, але разом з тим боляче ранять і, напевно, ріжуть слух будь-якої людини.
Прикро чути дітям і «виховні» фрази на кшталт:
Раз ти не вмієш себе вести, то я взагалі не буду з тобою розмовляти.
У тебе совість є? Ти на інших подивися: хто ще так поводиться?
Мені за тебе соромно!
І що з тебе виросте? Додайте сюди ще порівняння з ким-небудь не викликають у вас теплих почуттів — просто «чудово»!
Я в твої роки таким не був!
Зрозуміло, чому з тобою ніхто дружити не хоче…
Погодьтеся, що майже всі з нас виголошують подібні фрази. І деякі ними не обмежуються. А якщо ви «щасливий» батько «незручного» нащадка? Наприклад, швидко отвлекающегося, надто боязких, невпевненого, вайлуватого? Таким дітям дістається ще більше! Що, продовжимо?
Як, по-вашому, діють на збудливого дитини наступні фрази? Досягаємо ми з їх допомогою того, чого хочемо?
Сядь рівно і не крутись!
Сиди спокійно! Не смикайся!
Годі дуріти!
Не кричи, а то я оглухну!
Заспокойся цю ж хвилину, кому я кажу!
Помовч! Не чіпай! Як я від тебе втомилася!
Ти постійно всім заважаєш!
Вимовлені з роздратуванням ці фрази не здатні заспокоїти бешкетника малюка. Навпаки, вони ще більше його збуджують і, на жаль, не вчать самоконтролю.
Зауваження для повільного дитини:
Не спи!
Скільки можна копатися?
Мені вже набридло тебе підганяти!
Що як неживий?
Не тягни, соображай!
Але дитина не може, слідуючи лише словами дорослого, змінити свою натуру. А коли у нього не виходить стати таким же швидким, як інші, та ще мама з татом його весь час «дістають» виникає і вкорінюється в малюка почуття його неповноцінності, ущербності.
Стеснительному дитині приділяється не менше «уваги»:
Не тулись біля мене, іди до хлопців.
Чого ти весь час за мене чіпляєшся?
Чого як дикий?
Не мовчи. Скажи чого-небудь.
Соромно: така велика дівчинка, а боїться…
Ти сам не можеш? Чого, як маленький!
Що, язика проковтнув?
Вражає, чи не так? І це далеко не весь перелік. Я тут для себе спробувала скласти список подібних фраз, якими я грішу. Він виявився величезним, майже нескінченним…
Ось і виходить, що живуть наші діти в світі заборон, оточені постійними. І всі ці заборони — частина дорослого світу, і часом здається, що він просто не залишає місця для мірка дитячого. Що найцікавіше: у більшості цих зауважень зовсім немає необхідності, ми їх робимо для власного заспокоєння, чи що. Але тільки таке виховання не призводить до позбавлення від небажаного поведінки або риси дитини, а до їх вкоріненню, закріпленню у свідомості.
І я дуже сильно задумалася. А що якщо дочка стягнув покривало з дивана і «елозит його по брудному підлозі » зовсім не тому, що вона неохайна дівчинка, яка «не цінує чужий труд», а тому, що вона казкова принцеса, а покривало — її шлейф. Яка ж принцеса без шлейфу? А що якщо син не просто шумить і діє на нерви, а допомагає татові «завести летючий корабель», щоб врятувати планету від іноземних загарбників. А як же завести мотор, якщо не робити «Др-р-р-р»?
Звичайно, я не зможу вмить позбутися від усіх цих «зауважень-паразитів». Але я дуже-дуже постараюся.