— Ніколи, — відповіла Марина на моє запитання про другу дитину, — як згадаю цей кошмар: пологи, перший рік, та й зараз ще, незважаючи на те, що Альошки п'ять років, мені з ним так не просто.

Я задумалася. Дивно, мені напевно пощастило, і пологи у мене пройшли просто ідеально, і дитина... Хоча що дитина? Назвати мого старшого безпроблемним малюком може хіба що божевільний. Пам'ятаю, у дворі ходила такий жарт: «О, мама Олена вийшла, але посидіти їй не вдасться».

І дійсно, на відміну від моїх товаришок по пісочниці, спокійно на лавці обговорювали серіали, я здійснювала забіги навколо мікрорайону. Все б нічого, та тільки біг був з перешкодами: там, де однорічний малюк проходить спокійно, мені, знаєте чи доводилося пробиратися поповзом.

А калюжі?! О, це окрема пісня. До них у нас досі особлива пристрасть. А адже скоро вже сім. Правда, зараз я купила гумові штани, куртку і чоботи, так що немає проблем. А ось років п'ять тому... Мій хлопчик примудрявся якимось незбагненним чином промокнути навіть в непромокаючої, за твердженням продавця, одязі.

Ще пам'ятаю боротьбу за сон. Таке відчуття, що мій старший просто боявся, що уві сні він пропустить щось важливе і цікаве, тому пручався. Навіть тоді, коли природа брала своє, і очі самі собою слеплялись, він все-таки зусиллям волі змушували себе стрепенутися, і все починалося з початку. Гойдалки, диск з колисковими, пісні, танці — що тільки ми з чоловіком не робили, щоб її приспати.

Потім був період бійок, коли мій хлопчик навчався вибудовувати відносини з світом, чомусь використовуючи для цього силові методи. Відмова від їжі, період заперечення, впертості. Та що там, якщо я скажу, що зараз, коли йому шість з половиною років, з них стало легко, я вас безсумнівно обману.

І все ж питання про те, бути чи не бути другій дитині для мене ніколи не стояло. Мріяти про нього я почала ще під час першої вагітності. Потім це бажання то слабшав, то спалахувало з новою силою, але ніколи не проходило зовсім. І ось, коли моєму синові було п'ять з половиною років, воно стало настільки сильним, що я просто сходила з розуму від заздрості, зустрівши на вулиці матусь з колясками або дізнавалася, що хтось з моїх знайомих народив другу дитину.

Сьогодні я вже рік як мама двох хлопчаків, двох найбільш чудових і найулюбленіших на світі хлопчаків, і сьогодні я хочу поділитися з вами деякими своїми висновками, до яких прийшла за цей час.
Висновок перший.Не буває підходящого або невідповідного часу для дітей. Завжди можна знайти масу причин для того, щоб їх не народжувати: кар'єра, що знаходиться на підйомі, відсутність коштів, невідповідні житлові умови і так далі. Разом з тим, дитина не є перешкодою НІ ДЛЯ ЧОГО. Якщо Вам судилося побудувати кар'єру, розбагатіти, купити квартиру, яхту чи літак, ви це зробите, незалежно від того, скільки у вас дітей. Більше того, мені не раз доводилося чути, що другі (чомусь саме другі) діти окриляють матерів на нові звершення, з їх появою життя забарвлюється якимись іншими фарбами. Можу з упевненістю підтвердити цю точку зору. В декрет я йшла з роботи, на якій вичерпала себе вже давно. Разом з тим, вільний час (наскільки воно взагалі може бути вільним у мами двох дітей) я використовувала для того, щоб розібратися в собі, знайти свій шлях, свою дорогу.
Висновок другий. Бог дає дітей, дасть і на дітей. Радість від новини, що я вагітна, дуже швидко змінило почуття страху. Справа в тому, що вагітність настала не в самий вдалий момент. Але дитина була бажаною, і я справедливо розсудила, що буде день, буде їжа. Буквально через місяць мій чоловік змінив роботу. А ще через місяць знайшла собі підробіток і я. До речі, заробляти на дому цілком реально.
Висновок третій.Будь-яку ситуацію можна повернути на свою користь. Для мене ніколи не стояло питання, як все встигнути. Навпаки, чим більше справ, тим більше я встигала. Найскладнішим було не закинути старшого дитини. Але й тут я знайшла вихід: просто стала використовувати його допомогу. Він був страшенно гордий, що його вважають таким незамінним. Молодшому потрібно було робити вранці масаж і займатися гімнастикою. І я попросила старшого читати йому (зазвичай його не змусити це робити). Мовляв, щоб братик не вередував. Так і займалася з двома дітьми одночасно. До речі, мій первісток досі просить повторити ті вправи, та ось невдача: молодшенького вже не зловити для гімнастики.
Висновок четвертий.З другими дітьми легше, ніж з першими. Коли я носила молодшого під серцем, мені всі передрікали, що ця дитина буде дуже спокійним. Мовляв, двічі в одну річку не входять, і після такого шустрого первістка другий повинен бути мега-спокійним. Але прогнози не збулися. Мій молодший виявився таким же невгамовним немовлям, що і його брат. І все-таки мені з ним дуже легко. І справа не в ньому, справа в мені. Я тепер досвідчена, і до всього ставлюся набагато простіше, ніж раніше. Я розумію, що час летить, і діти ростуть так швидко. Тому намагаюся насолодитися кожною хвилиною спілкування з ними. Я не чекаю, коли ж вони нарешті підростуть і мені стане легше. Я намагаюся не помічати труднощів, і вже тим більше не створювати їх. Тому мій молодший спить, коли хоче, їсть, коли хоче, і взагалі зростає самостійним малюком. Я розумію, даний підхід до виховання комусь може здатися дивним, але нам він подобається. Все ж мені здається, що вже краще відсутність режиму, ніж засмикана, нервова мама.
Висновок п'ятий. Діти — це просто здорово! Можна скільки завгодно планувати, рахувати, прораховувати, зважувати всі «за» і всі «проти», але в житті немає нічого більш вражаючого, більш прекрасного, емоційно зарядженого, ніж мить, коли ти вперше бачиш своєї дитини. І заради цього моменту можна відмовитися від багато чого.