У дитинстві я деколи думали себе чи не найбільш нещасною дитиною на світі, а все тому, що моя мама не дозволяла запрошувати в гості друзів. Винятки становили тільки Дні народження. На всі прохання: «А можна, сьогодні до мене прийде Катя (Марині, Світла)...» відповідь була одна: «Пограйте, краще, у дворі». Незабаром просити я перестала, але для себе твердо вирішила, що я, коли виросту, буду вести себе інакше, і друзі моїх дітей обов'язково будуть частенько бувати у нас в гостях.
І ось я виросла. Потім підросла моя дочка... І в квартирі почали з'являтися численні друзі. Потрібно сказати, що чомусь «друзями» у дошкільнят вважаються всі, кого вони знають по імені.
Тут я з подивом виявила, що у батьків, виявляється, можуть бути досить вагомі підстави не вітати дитячих зборищ в будинку. Тим більше в їх відсутність. Ну, і присутність теж.
Виявилося, що діти, збираючись разом, зовсім не схильні грати в спокійні розвиваючі ігри (бажано ще й тихо) або переглядати фільм з життя комах, сидячи на дивані попами (а не ногами).
Ускладнювало становище поява сина, який ніяк не хотів засинати під крики-крики доньки та її подруг. Мої вмовляння вести себе тихіше допомагали хвилини на 2-3.
Все почалося з того, що вони расколотили мою кохану (і єдину, між іншим) вазу, подаровану нам з чоловіком на річницю весілля. За нею «пішла» моторошно дорога настінна тарілка ручної роботи. Я з докором хитала головою і внутрішньо мовчки ронила сльози, забираючи з підлоги дорогоцінні шматочки.
Чашу мого терпіння переповнила замах на порцелянову ляльку, яка спокійно стояла на одному і тому ж місці протягом ось уже 27 років (її подарував мій «легендарний» німецький дядько відразу після мого народження).
Тут я згадала діалог батьків дядько Федора, того самого, який з Простоквашино:
— Треба, щоб у хаті і собаки були, і кішки, і приятелів цілий мішок, і всякі там піжмурки. Тоді й діти не будуть пропадати.
— Тоді батьки почнуть пропадати!
Враховуючи, що в нашій квартирі разом з нами та нашими двома дітьми проживали ще й дві собаки, і дві кішки (максимальний збиток від яких був у вигляді живцем з'їденого китайського тапка), я вирішила серйозно поговорити з дочкою щодо її друзів-приятелів.
Я поставила питання руба: ще одна зіпсована річ — і на прихід гостей буде накладено найсуворішу заборону. Але потім, подивившись в засмучені очі дочки, зрозумівши, що вона не може відповідати за інших, і згадавши себе, я засоромилася.
Тепер переді мною постало завдання навчитися керувати цією стихією. Першим ділом ми з чоловіком вирішили подумати, а чи друзі взагалі приходити до нас у гості. Подумали-подумали і вирішили, що це добре. По-перше, ми будемо бачити, з ким дружить наша дитина, як він спілкується, до кого тягнеться, по-друге, якщо вже до нас приходять гості, то чому нашому молодшому повноцінного члена сім'ї ми повинні це забороняти?
Оскільки я сиділа вдома у відпустці по догляду за молодшим сином необхідність розмови про те, що гості повинні приходити з дозволу батьків відпав сам собою. Але при цьому ми вирішили, що не на кожне прохання ми повинні відповідати «можна», а будь-яка відмова повинні мотивувати. Наприклад, як ти запросиш гостей в неприбрану квартиру? Давай домовимося так: сьогодні робимо прибирання, а завтра Юля може прийти в гості. Або: зараз Альоша буде спати, а через три години можеш запросити дівчаток. Однак дозволів, безперечно, повинно бути більше, ніж заборон.
Мріяти, звичайно, не доводилося: не бавитися діти не можуть. Тому доводилося заздалегідь обговорювати, чим вони будуть займатися і до їх приходу готувати все необхідне. Якщо просто запитати у малечі: «Може, ви порисуете?», то, швидше за все, відповіддю буде: «Не-е-ет!» А от якщо ми з дочкою вже вирішили, що вона з подругами буде малювати, і підготували на столі фарби, пензлики, фломастери, творчий процес починає кипіти вже з порога.
Але діти — народ непосидючий, тому потрібно дозволяти їм іноді пустувати. Зараз дочка вже доросла і сама може регулювати «рамки» витівок, але коли вона була дошкільням, то доводилося постійно тримати цю купу-малу в полі зору. Оскільки серед малюків часто виникають конфлікти, які доводиться залагоджувати. При цьому впливати на сварку можна тільки через власних дітей: обережно відвести убік і пояснити, що потрібно робити. Не дозволяйте собі зриватися, кричати, погрожувати навіть своєму малюкові в присутності друзів. Поставте себе на його місце: напевно, вам би не сподобалося таке поведінка ваших батьків.
До доньці вже починає приходити час тихих шушукань з подружками на «дівочі» теми, але я не розслабляюся: підростає синочок і, відчуваю я, не доведеться нещасливої порцелянової ляльки простояти на «законному» місці до кінця свого лялькового століття. Ляльку шкода, тому я вже починаю підшукувати для неї місце в шафі.
