Коли народився Володя на мене, як, в принципі, напевно, на будь-яку молоду маму, обрушився шквал рад з боку бабусь, прабабусь та інших розумних всезнаючих жінок — сусідок, подруг, бабусь у дворі і навіть продавщиць в магазині. Ні, правда, чого тільки не дізнаєшся про свою дитину і свої методи поводження з ним. Особливо, звичайно, намагалися бабусі, зокрема моя мама, у якій ми жили перші три місяці після пологів. Та що ж це за мати така — єхидна! — тільки й доводиться чути з усіх боків:
— Як!? Ви ще не ввели прикорм, вам же вже три з половиною місяці! Ми в цей час тебе щосили кашами годували!
— Ой, який худенький, а ось Світланка (онука маминої подруги) така лапочка — ну вся в перев'язочках. Ось, подивись на фото (звідти маленькими оченятами, не видимими через щік, на мене дивиться крихітний борець сумо) — правда сонечко? Може, все-таки кашку дамо? Чотири місяці вже, а худий, як жердина!
— Господи, дитина від зневоднення вмирає, а вона все сидить, і титьку суєт. Жах! Загубишь дитини!
— У тебе буде геморой, у дитини грижа! А все тому, що ти не даєш йому пустушку!
— Ні, ви тільки гляньте! Ні, щоб як всі з коляскою ходити, а то засунула дитину в якусь ганчірку, та в нього ж хребет кривий буде!
Ох, і ніяк не поясниш, що можна спокійно прожити без прикорму перші півроку, а то й більше. Що Світланка, такий милий пухлячок (пухлячок — це м'яко сказано), тому що з народження знаходиться на штучному вигодовуванні. А насправді ми і не худі зовсім, ну як може бути худим дитина, яка стабільно набирає в місяць по 800 грам. А вже ці нещасні допои...Всіх щиро дивувало, ну як це так: тиждень живе, дві живе, місяць живе і все без води. Мама нишком бігала з пляшечкою, намагаючись напоїти бідолаху, і коли їй вдавалося влити в нього хоча б пів краплі, з почуттям виконаного обов'язку полегшено зітхала : «Ой, ну от бачиш, попив, ось він і кричав, тому що пити хотів!»
Які тільки теорії не створюються, щоб впливати на молоду матусю. Моїй недавно народила подрузі, бабуся і дідусь в два голоси мовлять, що потрібно обов'язково додатково поїти Лерочку, бо молочко, яким вона харчується — дуже жирне. А знаєте, чому воно жирне? Тому що Лерочка в перший місяць життя набрала більше кілограма. Ну, самі подумайте, хіба таке можливо, якщо молоко нормальне?
Бабуся мого чоловіка зі сльозами розповідала про те, що якщо не давати дитині пустушку, то неправильний прикус йому забезпечений. Зізнаюся чесно, ми й так живемо з пустушкою, але про неправильний прикус від її відсутності я чула вперше. Свекруха, в свою чергу, виявилася прихильницею жорсткого режиму, і з гордістю розповідала про те, як годувала сина хвилина в хвилину згідно з заведеним графіком, нехай навіть він надривався від голоду, а у неї самої молоко текло струмками. А вже як вона підозріло дивилася на годинник, коли я годувала Володю. Доводилося в буквальному сенсі ховатися, щоб спокійно погодувати малюка. Дізнавшись, що Вовка їсть навіть вночі, у неї був шок: «Як так можна, ось так і провести все життя у тебе на грудях».
Я вже мовчу про власне грудне вигодовування. Не можу сказати, що є фанатиком і пропагандистом тривалого ГВ, але мені здається дивним зав'язувати з ним тільки тому, що нам стукнув рік, адже молоко то ще є.
Звичайно, в деяких радах дійсно є щось розумне, але не варто відразу приймати все на віру, адже краще мами, ні бабусі, ні чужі тітки не знають, що саме потрібно вашому малюку.
