Вчора у дитячій пісочниці розгорілася неабияка битва. Активний і бадьорий малюк Сашенька голосно верещал, притискаючи до грудей формочки, і відштовхував від себе супротивника, що поклав око на чужі іграшки. Апогеєм битви став удар совочком в лоб опоненту, тянущему свої жадібні руки до Сашенькиним багатств. Сльози, крик і косі погляди інших батьків: «Який невихована дитина!»

Але хіба жадібний — значить, невихований? Може бути, погано вихований саме той дитина, яка вимагає або клянчить чужі іграшки. Зрештою, право приватної власності ще ніхто не відміняв. Моя річ: хочу — даю, хочу — ні. І дитина має повне право скупитися і не віддавати свої формочки. Тим більше що в ранньому віці у дитини формується поняття особистої території (яку поки і становить небагате господарство з формочок і інших іграшок), і малюкові зовсім не хочеться впускати на цю територію незнайомців.

Але все-таки неприємний осад залишається. Чому малюк такий? Веде себе так, ніби у нього забирають останнє, та не на час копання в пісочку, а на все життя.
Страх, що дитина виросте жадібним і згодом не лише для чужих, але і для своїх снігу взимку пошкодує, змушує вигадувати способи боротьби з дитячою жадібністю.

Спосіб перший — «Особистий приклад».
Покажіть дитині, що всі люди навколо нього — не жадібні і діляться один з одним. Наприклад, мама поступається татові пульт від телевізора або за комп'ютером. При передачі дитині іграшок або якихось його цікавлять предметів говорите: «На, візьми! Мені, правда, самій подобається ця річ, але я хочу поділитися з тобою». Нагадуйте дитині, що Вам дуже приємно не лише отримувати щось від когось, але і дарувати (віддавати) самому. Дитина, нехай навіть мимоволі, буде копіювати Вашу поведінку.

Спосіб другий — «Взаємовигідний».
Скажіть малюкові: «Не хочеш ділитися — це твоє право. Але ти можеш змінюватися. Тоді ти отримаєш в своє розпорядження іграшку, якою у тебе ніколи ще не було!» Або запропонуйте такий компроміс: «Якщо у тебе будуть просити цю машинку, а тобі її ну дуууже шкода — не віддавай, але запропонуй натомість якусь непотрібну тобі іграшку. Тобі це нічого не буде коштувати, зате як зрадіє твій товариш!»

Спосіб третій — «Наслідувальний».
Почніть самі наслідувати своєму маленькому жаднюзі. Не давайте йому іграшки, які він дуже просить, і перебільшеним роздратуванням відповідайте: «Не дам, це моє!» Коли дитина почне ображатися, парируйте: «Мені ось теж неприємно і дуже прикро, коли ти так відповідаєш. Хочеш, я буду завжди так вести?» Деколи така зміна ролей змушує малюка переглянути свою поведінку.

Спосіб четвертий — «Підбадьорюючий».
Кажіть дитині, що він — самий добрий і щедрий чоловічок не тільки в цій пісочниці, але й у всьому місті. Хваліть його за найменші прояви великодушності: «Я ж знаю, що ти у мене молодець, а не яка-небудь жаднюга! Ніколи не кричиш по дурницях і завжди поділишся іграшками з іншими хлопцями!» Підкреслюйте: «Всі кажуть, що ти у мене дуже хороший, вихований!» Малюкові буде приємна похвала і схвалення дорослих, і він обов'язково захоче почути такі слова на свою адресу ще раз.

Спосіб п'ятий — «Радикальний».
Заведіть малюкові братика або сестричку. Тоді його особиста територія суттєво звузиться, а персональні іграшки стануть спільними. Та що там іграшки! Одяг, книжки і навіть увагу батьків доведеться ділити як мінімум навпіл. І навіть якщо спочатку дитина збунтується (ну ще б пак!), з часом він зрозуміє, що змінити нічого не можна, і звикне.

А можна вибрати Шостий, найпростіший спосіб — просто почекати.
З часом дитина навчиться приховувати свої негативні емоції і невдоволення з приводу і без, і проблема вирішиться сама собою. Ми, дорослі, нітрохи не рідше дітей відчуваємо ревного небажання ділитися увагою близьких, грошима і своїми дорослими дорогими іграшками. Тільки нас називають за це не «жаднюгами-говядинами», а розважливими, ощадливими, економними людьми.