Багато батьки рано чи пізно стикаються з агресією в свою адресу з боку дитини. Найчастіше на подив батьків це відбувається якраз рано, а не пізно. Буквально однорічний малюк може здорово тріснути маму і вщипнути тата. Як же реагувати на подібні витівки з боку власного чада?
У першу чергу необхідно визнати, Що агресія як явище існує і в світі взагалі, і у вашому житті зокрема, а значить і ви, і ваша дитина можуть бути агресивними і дратівливими, ворожими і руйнівними в своїх діях по відношенню до оточуючих. Навчитися справлятися і з власною агресією, і агресією наших дітей можна буде лише тоді, як ми зізнаємося самі собі, що вона існує, що й ми самі часом сердимося, і наш дитина аж ніяк не випадково махнув ручкою і вибив іскри з наших очей, а цілком серйозно мав намір висловити таким чином своє невдоволення.І питання не в тому, чи дозволяти дитині злитися чи ні (заборона на почуття роздратування і обурення накласти не можна, а якщо і можна, то тільки на себе самого, а ніяк не на іншу людину, тим більше дитини), А в тому, як до цього ставитися.
А вже тут ви повинні розібратися самі, Відповісти самому собі не питання, як я ставлюся до того, що моя дитина мене б'є. І якщо вам по великому рахунку все одно, нічого поганого тут немає, набагато правильніше собі в цьому зізнатися, ніж кожен раз вимучувати з себе якісь як би необхідні виховні впливу. Так роблять багато чоловіків, вони намагаються перевести всі дитячі побої в гру, починають возитися і, сміючись, мутузить один одного (особливо, якщо ресь йде про синів) саме тому, що їм найчастіше боляче і вони не сприймають ці дитячі удари всерйоз.
Якщо вам не подобається той факт, що ваша дитина розпускає на вас руки, то зрозуміло, варто донести до дитини і ваші почуття і те, що вам хотілося б бачити замість подібної поведінки (основне правило конструктивної критики — «критикуючи — пропонуй альтернативу»). Варіанти можуть різні — обирайте на свій смак.
Якщо хочете, щоб дитина зрозуміла, що вирішувати свої проблеми кулаками можна, то тресните його у відповідь (і правда, чого він б'ється?), покажіть йому, що нічого іншого, крім агресії у відповідь на його агресію ви запропонувати не можете (та й взагалі нехай сам подивиться, як це, бути битим). З цією ж метою можете прикрикнути або разораться, як вже ваш темперамент підкаже.
Якщо хочете, щоб дитина вивчив чарівне слово, рятує потерпілого від болю, а агресора від почуття провини, навчіть дитину вибачатися і просити прощення. Головне, нічого не пояснюйте, для кращого ефекту просто скажіть (краще всього на підвищених тонах) «Ну-ка негайно вибачся!» Ваша дитина швидко засвоїть цей урок, буде мимохідь говорити: «Ой, вибач!» або «Пробач, я більше так не буду» (в залежності від того, чому навчіть) і бігти бити свого ближнього далі, і знову вибачатися, і знову бити...
Якщо ви прочитайте своєму малюкові акторську кар'єру в майбутньому кожен раз, коли він вас вдарить, відвертайтеся, затуляючи обличчя руками і картинно голосіть, крізь неіснуючі сльози схлипуючи: «мені так бооольно». Багато хто практикує подібний підхід дивуються його дієвості, однак повірте мені, спрацьовує швидше за все не ефект реального співчуття, а ефект несподіванки — дитина просто не чекає від дорослого подібної поведінки. Та крім того, ще один вагомий аргумент проти полягає в тому, що діти дуже тонко відчувають реальні переживання і вчаться у дорослих виражати свої емоції прийнятним в суспільстві способом. Якщо ви показуєте саме такий спосіб, будьте готові до подібного матчу поведінки вашої дитини в майбутньому — щодня будете переглядати захоплюючі вистави «ах, мені так боляче» або «не підходь до мене, я образилася!». Загалом, не варто перегравати, але це не означає що ви не можете щиро заплакати, якщо вам і справді так боляче.
Якщо вам неприємно чи боляче (що не дивно, чи не правда?), скажіть про це дитині. Це глибока помилка нас, дорослих, думати, що дитина не розуміє чужих емоцій і переживань, саме із-за цієї помилки ми изгильдяемся як можемо, щоб донести та своїх чад таку просту по суті думка — «мені боляче, і я хочу, щоб ти перестав мене бити».
Більшу частину дитинства дитина усім своїм поведінкою домагається тільки одного — Він намагається визначити межі можливого в спілкуванні з іншими людьми, він вчиться взаємодіяти і спілкуватися. З кожної ситуації він виносить лише один урок: «так робити не можна» або «так робити не можна», «це діє» або «це не працює», «це добре» або «погано». Тому ваше завдання як людини в цих питаннях більш досвідченого, повідомити йому правильні відповіді. Якщо вас бити не можна, значить скажіть «мене бити не можна» або «мені боляче, зі мною не можна так поводитися»І т. п. Ви висловили свої переживання, можете для більшої важливості ще й Відійти з поля бою, так би мовити, самоусунутися, щоб підтвердити свої слова діями — вас не можна, і щоб це не дозволити, ви йдете. За весь свій досвід роботи з дітьми я бачила тільки одного хлопчика, який кидався за мамою «добивати», так що з великою ймовірністю на цьому ваш конфлікт буде вичерпано.
Так, Якщо проблеми з биттям, кусанням і щипаНняМ між вами і малюком набувають регулярний характер і стають саме проблемами, варто подумати про спеціальних замінниках вас, до яких в пориві побити або покусати ваша дитина може звернутися, щоб не членовредительствовать. Купіть дитячу боксерську грушу і покажіть, що її можна бити і їй, на відміну від людини, від цього не боляче, придбайте щось, що ваш малюк зможе безболісно обкушувати, і знайдіть якісь варіанти предметів зручні для щипка.
Загалом, Немає необхідності пригнічувати саме почуття гніву або дратівливості у дитини, якщо ви навчіть її обходитися зі своїми емоціями соціально-прийнятними способами, і самі у відповідь на емоції малюка, вже виражені в не самих гарних діях, будете адекватні.
На закінчення Анекдот в тему: Мама у відповідь на обурення вихователя про те, що їх дитина б'ється в дитячому саду відповідає: «Я навіть не знаю, як таке могло прийти йому в голову, звідки у нього взялося таке, адже ми вдома його б'ємо... тільки якщо в цілях самозахисту...
Картинка з сайту http://kinderam. ru
