Думаю, що якщо ваш малюк вже досяг віку 6 місяців, то вам довелося зіткнутися з ситуацією, коли кімната (та що там кімната — квартира) стає заповненою всілякими іграшками-брязкальцями-книжками.
Ними забиті не тільки спеціальні коробки для зберігання іграшок: зайчики і ведмедики панують на всіх полицях, на підлозі спальні тут і там ноги впиваються деталі машин, а на ліжку недбало розлігся плюшевий пес гігантських розмірів (подарунок на народження дитини).
Це ще що! Часто у малюків постарше в ролі іграшок виступають не ляльки або м'ячики, а всілякі гілочки, камінчики, папірці всіх кольорів і розмірів (ви, напевно, не раз чули історії про те, що навіть зовсім крихти іноді ігнорують іграшки, але з захватом «займаються» з поліетиленовими пакетами або пластмасовим посудом).
І не дивно, що вам подібна ситуація може не подобатися і ви пропонуєте своєму чаду викинути «це сміття». Пам'ятаю, як сама намагалася розібрати «мотлох» в дитячій, а моя донька зі сльозами на очах просила не викидати порожній флакон з-під парфумів, лису ляльку без однієї ноги і нескромну стопку ярликів від одягу.
Я задумалася, чому цей даремний непотріб так важливий і дорогий для дочки, а вона зробила останню спробу зупинити мене: «А скільки у тебе непотрібних речей? Ти ж їх не викидаєш!» Я сторопіла. Першим ділом на розум прийшов мій гардероб: після народження синочка я поправилася, і до старих речей додалося два десятка нових, але більшого розміру. При цьому старі штани і спідниці так і залишилися висіти на колишніх місцях. Може, схудну або так втиснусь, коли знову на роботу вийду, так і шкода, речі зовсім нові — я придумувала собі масу причин не розлучатися з «нажитим».
А потім звернула свій погляд на тумбочку з косметикою, де канули в Лету лежали кілька тюбиків давно простроченої помади і ящик для в'язання з незліченною кількістю «огризків» пряжі. І я засоромилася, зрозумівши, що куди важливіше не читати моралі, а спробувати навчити чому-то дочка своїм прикладом.
Я запропонувала дочці зайнятися генеральним прибиранням разом, але з тією умовою, що я буду «розгрібати» свої речі, а вона — свої. При цьому я втручатися не буду, а вона сама вирішить, чим можна пожертвувати відра для сміття». Дочка заявила: «А мені все треба!» але помітивши, що я спокійно відправила на смітник «майже нову спідницю, добровільно принесла порвану книжку, пластмасову чашку з відламаною ручкою і кілька камінців. Хоча моя природна жадібність і тут кричати благим матом, і книжку вирішено було залишити для подальшого «ремонту».
Ця генеральне прибирання багато перевернула в моїй свідомості. Перш за все, я зрозуміла, що мене дратує зовсім не кількість іграшок (хай їх буде багато), не те, що вони займають півквартири і навіть не їх стан, а те, що вони розкидані по будинку і від цього «псують» загальну картину чистоти і порядку.
Отже, основна проблема зовсім не в тому, що дочка грає не «тими іграшками, а в тому, що лежать ці іграшки не на своїх місцях. При цьому вони заважають саме мені, а не дитині.
Ми з донькою вивели правило: дитячі речі для дитячої. А раз це кімната дитини, то саме він і повинен будувати на ній свій світ і оточувати себе тими речами, які йому милі. Хіба ми, дорослі, робимо не так?
Виділивши дочки кілька коробок під «дрібниця» (виявляється, красиві камінчики вона збирає для колекції, а гілочки-листочки збирається використовувати для виробів), ми разом з нею спланували, як краще і більш раціонально розмістити всі іграшки в її кімнаті.
Так у нас зважилася проблема з купою непотрібних (на мій погляд) речей. Звичайно, не все подобається мені в дитячій, я вважаю себе вправі давати дочки поради. Але при цьому я задумалася про важливість оточуючих нас предметів і усвідомила одну істину: непотрібних іграшок не існує!
