Ой, пам'ятаю я це «Я сам!»... Донька ще говорити вміла з десяток слів, але це «Я тут!» лилося з неї нескінченним потоком!
Одягатися на прогулянку — «тут!» — в результаті вийти вдавалося практично до денного сну. Погодувати доньку обідом — «тут!» — підсумок: суп на підлозі, на столі, Ликиной кофтині (і моєї, до речі, теж). Я роблю прибирання — знову «сям!» — результат: залитий водою підлогу, радісно плюхаюча в калюжі доня і розтягнуте на пару годин миття підлог.
Тепер ось, синочок підріс і все голосніше і наполегливіше своє «Дай, сам!» проявляє. А куди простіше і швидше самої надіти на малюка куртку і черевики, самої скласти за ним іграшки, самій годувати з ложечки, самої витерти ніс кнопку, а не вчити сякатися, самій вирішити задачу з математики, щоб швидше «відв'язатися»...
Ще гірше, коли діточки починають у своєму прояві самостійності допомагати нам, дорослим. Мало того, що у своєму прагненні вони виявляють недитячу наполегливість і докучливість, так ще й доводиться спостерігати за їх «допомогою», втрачаючи останні краплі терпіння, а потім прибирати наслідки «допомоги».

Вважається, що криза «я сам» проявляється приблизно у три роки. Звичайно, у когось це відбувається раніше, у когось пізніше, все залежить від загального розвитку дитини. Саме в цей час ваш карапуз починає відчувати себе дорослою особистістю і йому з усіх хочеться довести це всім оточуючим. Маленькі спритні рученята, рухомі допитливим розумом, тягнуться до всіх предметів дорослого світу. І тут виникають проблеми: причому більшою мірою зовсім не у батьків з малюком, а у дитини з дорослими мамою-татом. Ну, як вони не можуть зрозуміти, що їх малюк вже виріс, а улюблена мамина ваза, яка тепер нагадує гірку чогось скляно-ріжучого, всього лише спроба допомогти у прибиранні квартири? Скільки ще таких ваз буде в процесі докази позиції «Я великий, я сам»!

Найчастіша помилка батьків в такій ситуації — поведінка, що може геть-чисто відбити у дитини бажання що-небудь робити самостійно. Всі його спроби проявити самостійність натикаються на стіну «Ти не зможеш. Ти ще маленький. Поклади, зламаєш.» У страху за улюблені речі, а може із-за небажання спілкуватися з малюком або цейтноту, батьки домагаються-таки того, що малюк починає вірити, що він дійсно маленький і час його самостійності ще не настав. Відчувши роздратування дорослих від того, що у маленького чоловічка все «як треба», що навколо так багато безладу, що незручність крихти їх дратує, дитина може випробувати досить сильне почуття сорому або незручності від своєї недолугості і відмовитися від спроб наполягати на своїй самостійності.

Якщо ж дорослі намагаються чітко координувати всі самостійні дії малюка, наполегливо хочуть удосконалити його руху і маніпуляції, щоб досягти більшої точності та акуратності, то знову ж таки приходять до того, що дитина починає відчувати незручність і збентеження. Вже краще бути маленьким, ніж чути по сотні разів на дню: «Ну, що за руки-крюки. Як ти тримаєш? Хіба я так тебе вчила? Поклади на місце, і візьми правильно!»
Ще один варіант батьківської поведінки виростає з того ж (почуття, що малюк ще малий, слабий, не готовий), і дорослі починають все робити за дитину. Про це вже була стаття на «Мінібанді». Саме так і з'являються вирощені старшими (найчастіше бабусями) безвольні люди, які постійно чекають підказки дорослих, навіть коли самі стають батьками.

Але подібний сценарій може мати інший вихід: якщо дитяче «Я сам» постійно натикається на дорослу стіну-заборона, то воно може прийняти гостру форму заперечення всього, пропонованого старшими (у психології така поведінка отримало назву «реакція негативізму»). Ця реакція призводить до того, що малюк на будь-які пропозиції з боку батьків відповідає: «Ні!», навіть якщо пора проявляти самостійність давним-давно прийшла, а запропоноване дитині подобається. Як наслідок — нерозуміння, конфлікти і купа інших негативних речей.
Ще варіант: дорослі дуже раді прояву зачатків самостійності у їх чада. Вони настільки ради, що готові повірити в те, що малюк великий, ще до того, як він стане таким. Так на малюка звалюється набагато більше самостійності, ніж йому потрібно. Ви ж знаєте, що дитині треба не тільки виявляти самостійність і «бути дорослим», але і отримувати допомогу старших будучи «маленьким» грітися в променях батьківської турботи та уваги. Інакше «Я сам» означатиме для дитини «Я сам. Я один. Поруч немає нікого, хто б міг мені допомогти, мене втішити, взяти на ручки»...

Щоб уникнути проблем у майбутньому, батьки повинні обмірковувати кожен крок у вихованні. Якщо малюк щось хоче робити сам — дозвольте йому це. Значить, настав його час. Поважайте думку дитини і його право на власні помилки. Пам'ятайте, що вже з народження — це людина, яка просто не знає ще деяких «дорослих» речей, але, швидше за все, навіть більш мудрий, ніж ми, дорослі.