Бабусі і дідусі — це біда. Питання, як з ними боротися? Особливо з бабусями і ПРАБАБУСЯМИ.

У тебе за спиною наровят всунути однорічному дитині алергенну рибу, ягідки (вітаміни), дати посмоктати солений огірок, нагодувати сільським (ринковими) сиром і спокутувати по-старому в черзі.
Краща допомога по вихованню у них поради доктора Спока, де годування строго по годинах, кричи не кричи, час не настав, є не належить. Типу нехай дитина поплаче розвине легені. Напевно, все це знайоме багатьом.

Є декілька варіантів як подолати все це.

Перший і самий радикальний, як у пісні виконуваної Лолітою: послати їх...

Другий спосіб сприймати їх балаканину, як шумовий фон, базікають ну і нехай собі, телевізор теж працює іноді просто для фону, але не дратує ж.

Ну а третій напевно занадто тривалий за часом. Коли-небудь, років через 20-30 згадати все це і зрозуміти, що вашим мамам їх мами радили не годувати онуків по доктору Споку тобто по годинах, а притиснути малюка до себе покачати, дати груди і погодувати тоді коли малюк сам захоче їсти, а ваші мами посилали своїх мам... ( дивись спосіб 1,2) і слідували передовим порад досвідчених психологів, лікарів і просто подружок по колясочним вигулам і соратницам по лавках і пісочниці. І років через 20-30 зрозуміти, що ваші діти будуть знову все робити так, як робили ви і виховувати своїх дітей по доктору Споку або ще який-небудь модної фигне і коли всі навколо говорили, що онуків люблять більше, ніж дітей у все це якось не вірилося і нарешті збагнути що ваші мами колись народили і вас, і теж все це колись проходили і розмовляли розмови про те хто як покакав і про колір какашок і інше, і інше, і інше.

Загалом, варіантів маса і кожен, звичайно, обере свій, але повірте мені, до третього прийдуть усі.
І дуже скоро всього якихось 20-30 років.
Я вже прийшла.
Баба Тата.