ЗНЗ №8 – Мелітополь

Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

ЗНЗ №8 – Мелітополь

Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

Найпоширеніші міфи про батьківство

Існує величезна кількість різних міфів, які або майбутнім молодим батькам намагаються нав’язати оточуючі. Проте всі ці висновки (які часто йдуть ще з часів наших бабусь можна віднести до розряду забобонів, що заважають насолоджуватися повним щастям в суспільстві малюка.
Думаю, що і ви зможете тверезо оцінити їх, як тільки у вас буде невеликий досвід спілкування з дитиною, а поки перерахую лише деякі з вельми поширених батьківських міфів.
МІФ 1. У хороших батьків малюк не хворіє (не вередує, не плаче).
Потрібно розуміти, що малюк вже живе не всередині мами, а поруч з нею. Часто навіть під час внутрішньоутробного життя, коли мама складає з нею єдине ціле, у малюка можуть виникнути проблеми, вплинути на які вона не в силах, що ж говорити про той період, коли дитина є автономним істотою зі своїм характером і, на жаль, проблемами.
Ні хвороби, ні плач, ні капризи дитини не залежать від «якості» батьків. Більш того, в даному контексті дітей можна порівняти з рідкісними рослинами: чим більше доглядаєш за ними, тим більше вони марніють і «вередує».
Звичайно, це все дуже перебільшено, але я сама мимоволі замислююся над тим, чому в неблагополучних сім’ях, з якими, думаю кожен так чи інакше стикався, найчастіше «найнебезпечнішим» дитячим захворюванням буває не проходить роками нежить, а у моїх оточені турботою та увагою дітей, як кажуть, то пронос, то золотуха?
Тому батьки не повинні сприймати будь-яку ситуацію тривожну ситуацію з їх малюком як свідчення своєї неспроможності. Почуття провини — не кращий порадник: воно не дає приймати необхідні заходи. Крім того мама при всій своїй турботі про дитині зовсім не всемогутня і не може бути відповідальна за все, що відбувається. Найкраще, що можуть зробити батьки — тверезо оцінювати ситуацію, свої можливості і докласти максимум зусиль для стабілізації.

МІФ 2. Якщо довго годувати малюка грудьми, він виросте залежним.
А хіба залежність дитини від матері (підкреслю: до певного віку) не передбачена природою? Ця залежність (у тому числі і від грудного вигодовування, якщо ви щаслива мама, що годує малюка грудьми) допомагає дитині розкритися, кращим чином позначається на імунітеті і психіці.
Але також природою передбачені і механізми поступового відділення дитини від матері. Головне, щоб ви відчули цей момент: коли інтерес до світу стає для малюка важливіше маминих грудей (тут немає певних вікових рамок: один малюк може відмовитися від грудей ще до року, інший, як і належить за «розумною» літературі, в рік, третій не відмовиться від «тіті» і в півтора).
Саме по собі грудне вигодовування не веде до залежності і досить просто припиняється. Труднощі виникають у тому випадку, якщо годування стає тим самим єдиним часом, коли дитина вступає в тісний контакт з матір’ю.

МІФ 3. Хороші батьки безмежно люблять свого малюка ще задовго до народження.
Моя подруга, наслухавшись моїх розповідей про принади «вирощування» дочки, шалено мріяла про такий же білявої малятку. УЗД не показувало стать майбутньої дитини, тому що народився син став для неї невеликим розчаруванням. Вона розповідала мені, що перші пару днів все намагалася знайти риси подібності з собою або чоловіком в особі приносили на годування синочка.
Малюк виявився зовсім не таким, про яке вона мріяла, і не знаходячи відразу в своєму серці стільки любові, скільки сусідки по палаті відчували до своїх дітей, моя подруга мучилася почуттям провини і картала себе за те, що погана мати. Чи потрібно говорити, що через пару днів вона запалала такою любов’ю до свого чаду, який, я думаю… будь-яка мати любить свого малюка.
Виявляється, що і деяким матерям потрібно час, щоб відчути малюка своїм, полюбити його. А тата — це зовсім окрема історія, про яку вже йшлося раніше.

МІФ 4. Якщо часто брати дитину на руки, він буде рости розпещеним.
Є думка, що до року дитину неможливо розпестити. Я ж схиляюся до того, що розпестити його неможливо в будь-якому віці при грамотному підході. (Ой, зараз мене закидають тухлими помідорами!)
Бути в безпосередній близькості від дорослого, чути биття його серця, відчувати тепло рук, відчувати себе впевненим і захищеним — все це малюкові потрібно нітрохи не менше, ніж їжа та сон.
Однак цей міф дуже популярний серед молодих батьків. Думаю, що перш за все він пов’язаний з тим, що батьки відчувають своєрідний страх від того, що тепер їхнє життя повністю залежить від потреб дитини: здається, що і проситься на руки він «в самий не підходящий момент». Але повірте, що ці хвилини (години, доба — потрібне підкреслити) надалі ви будете згадувати з ніжністю і сумом. Так-так, саме тугою, хоча зараз вам може здаватися, що цей 12-ти кілограмовий «слоненя» вже точно не повинен сидіти на маминих «ручках».
Головне, не пропустіть момент, коли він захоче з цих самих «ручок» злізти, а це станеться дуже скоро. На жаль…
І щось я не зустрічала жодного 14-річного «крихту», який проситься на ручки.
МІФ 5. З малюком не можна ходити в громадські місця.
Раніше подібну ситуацію пов’язували з пристрітом, тому категорично заборонялося показувати дітей стороннім (і навіть називати стать дитини) до хрещення, поки вищі сили не почнуть оберігати дитину. Але і після цього вразливі мами продовжували прикривати малюкові личко, якщо виходили з ним з дому чи очікували приходу гостей.
У наші дні молоді мами вже менше бояться лихого ока і все частіше відносять його «дія» до розряду забобонів, сміливо демонструючи всю красу свого дорогоцінного чада буквально з народження. Ще б! Цей крихітний грудочку є предметом безмежної батьківської гордості!
Навіть малюки до року потребують нових враженнях (але не перестарайтеся: надлишок емоцій, нехай навіть позитивних, сильно перезбуджує нестійку психіку малюка). До того ж немовлята володіють дивовижною здатністю спокійно спати у досить галасливих містах.
Спільний вихід «у світ» при відсутності няні або близьких, здатних посидіти з малюком, може стати справжнім порятунком для молодої батьківської чети. Зрозуміло, навряд чи вечірка в пивниці, рок-концерт або дискотека піде дитині на користь, а ось затишний сімейний ресторанчик, виставка, похід в гості, навіть цирк або зоопарк, зрештою — чому б і ні?
Даний міф підкріплюється зазвичай зовсім не надуманим положенням про те, що малюкові небажано знаходиться в місцях великого скупчення людей, оскільки дитячий організм сприйнятливий до інфекцій. Тому навіть похід в гості краще відкласти на час, припустимо, сезонного загострення грипу. Але в інший час, думаю, ризик «підхопити» інфекцію крихіткою, мирно в рюкзаку-кенгуру у той час, поки батьки милуються художніми шедеврами, нітрохи не вище, ніж у того малюка, який їде в ліфті багатоквартирного будинку, повертаючись з прогулянки.

МІФ 6. Дитині не потрібно все пояснювати, оскільки поки він не розуміє значень слів.
Тут зовсім не важливо, чи розуміє дитина слова: головне — емоційне, чуттєве зміст промови. Розмовляйте з дитиною, пояснюйте ваші дії, розповідайте про навколишній. Так малюк в майбутньому швидше і легше навчитися говорити, а поки йому буде простіше заснути, знаючи, що поруч рідна людина, яка щось говорить, нехай поки не зрозуміло, але лагідно і спокійно — значить, все добре.

МІФ 7. Папа повинен вміти доглядати за малюком так само добре, як і мама.
А ось і не повинен! Звичайно, чудово, якщо буде так, але я знаю дуже мало (точніше, жодної) мами, які готові розділити з батьками обов’язку (а головне ПРАВА) порівну.
Бувають ситуації, коли мама змушена вийти на роботу і основна частина турбот по догляду за дитиною лягає на плечі тата (бабусі, старших дітей тощо). Але навіть у цьому випадку мама вважає себе головною у прийнятті рішення про те, чим і коли дитину годувати, як одягнути і в який садок віддати.
Тому «правильним» батьківством можна назвати не здатність міняти памперси в ті ж 12 секунд, що і мама (що саме по собі просто здорово!), а налагодження певних теплих, але батькових (а не таких же, як з мамою) відносин.

МІФ 8. «Правильні» немовлята батькам не доставляють незручностей і завжди можуть зайняти себе самі.
Малюки, які ніколи не плачуть, при бажанні поїсти лише делікатно крекчуть, засипають, як тільки гасне світло і на всю ніч, а на самоті займаються розгляданням шпалер на стінах, що може тривати годинами, рівно до тих пір, поки мама не зволив прийти провідати дитину — це з області фантастики.
Хоча людський поголос то і справа доносить до наших втомлених від ора вух і відтягнутих дитячими кілограмами рук легенди про таких диво-дітей тітки Лілі або Машки з сусіднього району.
Але я впевнена, що НОРМАЛЬНА дитина не витримає більше 10 хвилин самотності, що йому необхідно бігати від нас по калюжах, проповзати під столами, що він наполягає, щоб батьки брали його на руки, вколисували, розважали, розмовляли з ним, будували вежі, читали книжки, частіше цілували і так далі і тому подібне. Тому що саме так малюки пізнають світ і пануючі в ньому відносини, і саме ріст і розвиток штовхають дітей на те, що вони вимагають від нас (причому, абсолютно справедливо) постійної уваги.