Сидячи зі своїм маленьким непосидою вже третю за рахунком тиждень на дачі, відрізана від таких благ цивілізації, як телевізор, інтернет, гаряча вода і газ, я почала повільно сходити з розуму. Від видовища струнких рядів картоплі та одиноких грядок з полуницею хотілося тихо завити. І, хоча розумом я розуміла, що свіже повітря шалено корисний Володька, але хотілося кудись вирватися з обридлого дачної ділянки.
І тут моя подруга просвітила мене, що виявляється, в Підмосков'ї, є безліч цікавих місць. І, що важливо, багато з них розташовуються прямо на відкритому повітрі. Тому, коли мій чоловік, приїхав до нас у вихідні, я запропонувала йому покататися для початку в Бородіно (Можайське шосе), де, як відомо, билися французька і російська армії. Приїхавши в це історичне місце, ми поставили машину на парковці і для початку вирішили відправитися в музей, а вже потім погуляти по Бородинскому полю.
Відвідування самого музею виявилося заняттям не з легких. Володько сопів, сопів і чомусь ніяк не хотів прилучатися до спадщини предків. Тому, промучившись, хвилин 10, ми швидко ретирувалися, супроводжувані співчутливими поглядами бабусь-доглядачок. Зате майданчик біля музейного будинку справила на нього, куди більше враження. Він помацав всі пам'ятники, з виглядом знавця оглянув виставлені на вулиці гармати, спробував залізти в сміттєву урну і, потім, цілеспрямовано вирушив у поля.
З музею, якщо перейти автомобільну дорогу, ви потрапите на невелику доріжку з гравієм, яка веде в гору, де височить самотня стела. Саме там знаходиться могила Багратіона, ім'я якого знає, напевно, кожен школяр. Але і по дорозі нам знайшлося, на що подивитися. Чоловік із задоволенням полазив по дотам, які, правда, залишилися тут не з 1812 року, а всього лише з недавнього 1941. Володя захоплено збирав різноманітні камінці на стежці і норовив віднести їх у численні урни. Я, в свою чергу, дивилася по сторонах і за Володьком.
До речі, для наречених місцевих жителів, Бородинське поле таке ж обов'язкове місце для відвідування, як для москвичів Уклінна гора. Поки ми гуляли, принаймні, три щасливі пари встигли піднятися на пагорб, щоб сфотографуватися і випити шампанського.
Постоявши біля стели, ми вирішили трошки пройтися по скошеного поля. Чесне слово, немає кращого місця для активного годовасика, ніж ідеально чиста величезна майданчик. Вже раз тут вмістилося 200000 французьких і, трохи менше, російських солдатів, то і Володькові було гріх скаржитися на відсутність свободи. Тому десь близько години ми з чоловіком сиділи на травичці, а наш метеор нарізав навколо нас кола, збирав кульбаби і конюшина, ну і просто радів життю.
Ми не бачили, звичайно, навіть самої малої частини тих місць, де колись зійшлися у двобої дві величезні армії. До нашого сорому, зізнаюся, що ми взагалі не стали ходити далі стели і дотів, хоча вдалині височіла ще безліч споруд. Але наступного разу ми обов'язково постараємося погуляти подовше за Бородинскому полю саме з метою ознайомлення. А так, що я можу сказати)))). Там шалено красиво і дуже спокійно, і головне, є, де розвернутися маленькому шилопопику.
